Вівторок, 21.08.2018, 01:54

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД № 54

...
Музична хвилинка
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сторінка вихователя

Підготувала вихователь-методист Попружна О.О. 

 

Батькам про гіперактивність дітей

 

Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко звеселити  або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.

Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та педагоги  скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж коли чогось навчається, не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.

Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.

Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.

Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.

В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.

Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.

Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.

Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).

Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.

 

Яку лінію виховання обрати?

 

Проблеми виховання дітей в сім’ї — це вічна, але до цих пір невирішена до кінця тема. Народжуючись в сім’ї, це питання займає розуми вчених — педагогів, психологів, викликаючи суперечки і розбіжності. Побутові баталії переростають в наукові конференції. Строгість чи м’якість? Авторитаризм чи потурання? У прихильників того чи іншого типу виховання брак не спостерігається. А діти продовжують губитися в здогадах — як же все-таки себе вести, щоб бути хорошим в очах батьків, і що ж чекати в наступний момент від цих незрозумілих дорослих? Подивимося, чим можуть допомогти у вирішенні подібних проблем досягнення науки. У педагогіці прийнято виділяти чотири типи виховання дітей: диктат, гіперопіка, невтручання та співробітництво. Кожен з них має свої результати, свої наслідки, коли мова йде про формування особистості дитини.

 Диктат — це систематичне придушення одними членами сім’ї (головним чином дорослими або подражающими їм старшими дітьми) ініціативи та почуття власної гідності інших його членів. Результатом прихильності батьків подібної педагогічної тактиці частіше за все є розвиток у дитини сильної реакції опору, якщо за характером він схильний до лідерства. Або підсумком такого виховного процесу виявляється підвищена тривожність, помисливість, схильність до страхів і невпевненість в собі, якщо зерна диктату лягли на грунт ранимою, нестійкою особистості дитини.

Гіперопіка — це система відносин у родині, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Результат в цьому випадку легко передбачуваний — формується емоційно незріла, примхлива, егоцентрична, вимоглива особистість, непристосована до життя. З іншого боку, гіперопіка може сприяти розвитку іпохондричних тенденцій в дитині. Засмиканий з дитинства надмірною турботою, дитина сама починає відчувати себе безсилим у будь-якій ситуації, що вимагає від нього дії або прийняття рішення. Буває і навпаки, що при переході до підліткового віку, дитина відчуває потребу позбавитися від зайвої опіки, що в підсумку призводить до бунту, яскравих проявів емансипації, і протестної поведінки.

Невтручання — це система взаємовідносин у родині, яка будується на визнанні доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Дитина наданий сам собі. Батьки, які спираються на цей стиль виховання, вважають, що він сприяє розвитку самостійності, відповідальності, сприяє накопиченню досвіду. Роблячи помилки, дитина змушена сам їх аналізувати і виправляти. Але цей метод грішить ймовірністю розвитку в дитині емоційної відчуженості, в тому числі і від батьків. Недоласканний в дитинстві, не одержав потрібної частки батьківської турботи, така дитина відчуває себе дуже самотнім, недовірливим, часто надмірно підозрілим. Йому важко довірити якусь справу іншим людям. Він все намагається зробити сам.

Співробітництво — це спосіб побудови відносин у родині, основним принципом якого стає об’єднання сім’ї загальними цілями і завданнями, спільною діяльністю, взаємною підтримкою у всіх сферах, в тому числі і в емоційній. Відправна точка у вихованні в даному випадку — слово «ми». Дитина має достатньо самостійності, але поруч завжди знаходиться дорослий, готовий вчасно прийти на допомогу, підтримати, розтлумачити, заспокоїти. Членів таких сімей об’єднують спільні цінності, сімейні традиції, спонтанні свята, емоційна потреба один в одному, спільна діяльність. Четвертий тип виховання — «співпрацює» — визнається як найбільш ефективний все більшою кількістю психологів і педагогів. Але на практиці, у звичайних сім’ях, як правило, стикаються різні стилі виховання, створюючи в родині напруженість і несприятливо впливаючи на розвиток дитини. Чому ж так відбувається?

 

У чому причини батьківських розбіжностей?

 

Причин виникнення в сім’ї розбіжностей у вихованні дитини може бути безліч. Перш за все виною тому можуть бути відмінності у виховному досвіді батьків, винесеному їм ще з власного дитинства: деякі батьки повністю копіюють ту модель виховання, яка була прийнята в їх сім’ї. Інші, навпаки, будучи незгодними з батьківськими заходами виховання, які застосовувалися до них у дитинстві, намагаються знайти інший шлях по відношенню до власної дитини і вийти за рамки прийнятої в їх родині традиції виховання. Дуже часто таким способом діють батьки, на яких в дитинстві сильно тиснули. Намагаючись компенсувати власні страждання, такі батьки дозволяють своїм дітям занадто багато, тому що виросли в таких батьків діти не знають ні заборон, ні обмежень, що часто призводить до розвитку безвідповідальності і егоїстичності. Іншим серйозним перешкодою до вибору оптимального стилю виховання можуть виступати відмінності в характерах батьків. У той час як педантичний, звертає увагу на дрібниці, схильний впадати в гнів батько вимагає беззаперечного послуху і моментального виконання наказів, більш м’яка за характером мама, навпаки, потурає всім слабостей і примх дитини. Чим небезпечна така ситуація? Вона може вирішитися двояко: або привести до підвищення рівня тривожності у дитини за рахунок постійного напруженого очікування та невизначеності — чи покарають його за цей вчинок або похвалять, або до розвитку хитрості і схильності до маніпулювання: дитина може навчитися грати на цьому розбіжності між матір’ю і батьком . Так, щоразу після сутичок з батьком, він може приходити в сльозах і зі скаргами до матері і випрошувати у неї в якості втішного призу подарунки, солодощі і просто знаки уваги. Мати, погоджуючись у цій ситуації, що «тато поганий», підриває тим самим авторитет батька в очах дитини. Батька такий стан речей злить ще більше, і внутрішньосімейний конфлікт поглиблюється. Чому? Батько, спостерігаючи змова матері з дитиною, відчуває себе непотрібним. До речі, як правило, за маскою подібного «деспота» ховається ранима натура із заниженою самооцінкою, яка потребує уваги і розуміння не менше, ніж дитина. Коріння подібної поведінки дорослого йдуть в бажання вберегти своїх дітей від власних помилок, важких переживань. Перенесли в дитинстві приниження, глузування і невдачі, батьки хочуть бачити своїх дітей сильними, непохитними особистостями і тому виховують своїх дітей в «спартанських» умовах. Не навчені в дитинстві любити, не мають надійної підтримки, вони не знають, що становлення сильної особистості можливо тільки тоді, коли є відчуття, що тебе розуміють і схвалюють близькі тобі люди.

 

Підготували вихователі групи № 1

Пам'ятка для батьків, дитина яких уперше піде до дитячого садка

  1. Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто,оточено увагою, вона отримує підтримку.
  2. Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негативне ставлення до  відвідування  дитячого садка.
  3. Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї.
  4. Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).
  5. Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.
  6. Навчайте дитину їсти неперетерті страви, пити з чашки, привчайте  тримати  ложку.
  7. Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.
  8. Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.
  9. Учіть гратися з іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку -збирати, розбирати.
  10. Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.
  11. Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.
  12. Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з іншими дітьми.
  13. Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини - привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.
  14. Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.
  15. Повідомте медичну сестру про стан здоров'я вашого малюка.
  16. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не збігався з епікризними термінами: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
  17. Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку.        

Підготували вихователі групи № 8

Як навчити дітей математики

Навчання дошкільника математики – це передусім не накопичення у нього математичних знань та елементарних уявлень про число, множину, геометричні фігури, лічбу, класифікацію, серіацію, вимірювання, орієнтування у просторі і часі , а формування логіко-математичної компетентності – тобто вміння застосовувати ці знання у повсякденному житті. Процес цей має бути неперервним, цілісним і наскрізним, тобто здійснюватися не лише на відповідних заняттях чи під час перебування дитини в дошкільному закладі, а повсякчас: вдома, на прогулянці, на відпочинку. Адже «математика» оточує нас повсюди. Це і має показати та пояснити дорослий малюку, зацікавлюючи його і підтримуючи стійкий інтерес до цієї захопливої, зовсім не «сухої» науки.

Велику роль у залученні малюка до світу математики, відіграють батьки. Звичайно, вихователь під час занять, індивідуальної роботи, спостережень, екскурсій, дидактичних та сюжетно-рольових ігор формує у дитини елементарні логіко-математичні знання, уявлення, вміння та навички, однак спонукати дитину до пізнання – це завдання найближчих їй людей, а до того ж чудова можливість поспілкуватись зі своїм малям.

Математичні поради на щодень

НА ПРОГУЛЯНЦІ

На прогулянці звертайте увагу дитини на цифри на будинках, машинах, рекламних щитах, вивісках. Називайте малюкові цифри, які бачите, і просіть , щоб він їх повторив. Для цього пограйте у гру «Відлуння», нагадайте своєму маляті, як ви у горах чи у будинку чули, як луна «повторює »останні слова, і запропонуйте йому на певний час стати такою луною. Наприклад: «Я скажу чотири, а ти повториш за мною двічі (тричі…) чотири, чотири…» Така гра не лише допоможе дитині запам’ятати числа, а й сприятиме закріпленню навичок лічби, розвитку уваги.

У КІМНАТІ

Коли дитина просить, щоб ви почитали їх улюблену казочку, оповідання, віршик, перед тим ,як задовольнити її прохання, запропонувати їй знайти відповідну сторінку за номером (від1 до 10)

Якщо ви зібрались пересадити кімнатні квіти, запропонуйте дитині взяти участь у процесі, підібрати горщики відповідного розміру, полічити їх, можна розкласти перед нею пластмасові горщики різні за розміром і дати завдання скласти їх один в один за принципом мотрійки .Можна  також пропонувати викладати з них серіаційні ряди, групуючи за певними ознаками. Цей процес не лише захоплює малюка, а й розвиває у нього мисленнєві операції аналізу та серіації.

Заохочуйте дитину самостійно організовувати свій ігровий простір. Наприклад, запропонуйте гру «Кафе».Нехай малюк сам підготує необхідні атрибути, обладнає дизайн приміщення, згрупує предмети, які будуть використовуватися у грі, за якістю (масою, формою, кольором, величиною), множинами (кондитерські вироби, напої, фрукти), виготовить та розклеїть цінники. А ви. Відвідуючи кафе свого малюка, не забувайте хвалити його старанність.

 НА   КУХНІ  

Під час приготування обіду спонукайте малюка лічити овочі та фрукти. Наприклад, запитайте, скільки в кошику для приготування борщу моркви, буряка, картоплі, цибулі.

Попросіть перебрати квасолю та горох у різні ємкості. Або висипте на тацю макарони різні за формою та розміром і запропонуйте розкласти (згрупувати) їх за однією або двома ознаками.Це завдання розвиватиме вміння дитини класифікувати, а також дрібну моторику та сенсорику.

Приготування вареників – цікава і захоплива справа, тож нехай ваш малюк допомагає їх ліпити, при цьому лічить, скільки він зробив сам, а скільки разом , скільки було до того, як він почав ліпити , і скільки стало. Обовязково відзначайте вклад дитини у спільну справу, не скупіться на похвалу.

Коли варите кашу, запропонуйте малюкові умовною міркою  відміряти крупу .Наприклад, попросіть у нього три склянки крупи для варки або скажіть нехай визначить, скільки ще склянок крупи залишилося у мішечку  чи посудині для її зберігання. За таким же принципом можете проводити гру «Магазин» ,тобто « купувати» у дитини певні продукти.

З чистих губок для миття посуду нехай дитина збудує будиночок, кораблик, або те, що їй заманеться. При цьому ставте умову – використовувати губки лише певного кольору або розміру. Якщо вдасться , то нехай сконструює кілька поверхів, а потім їх полічить. Так у малюка розвиватиметься вміння класифікувати, лічити, а також креативне мислення.

Пропонуйте маляті шукати на кухні предмети , схожі за формою на прості геометричні фігури, і називати їхнє місце розташування. Наприклад, «Мілка тарілка схожа на круг. Знаходиться на другій поличці зверху, в шухляді, біля чайника, під каструлею, справа від глибокої тарілки.» Це сприяє розвитку вміння орієнтуватися у просторі, закріплення уявлення про геометричні фігури, а також активізації у мовленні назв посуду.

В  ПРИРОДІ

Виїжджаючи з дітьми на природу (на берег річки, озера чи моря) можна зайняти їх пошуками  «курячого бога». Це камінчики з діркою, які за словами людей , приносять щастя тому, хто їх знаходить. Камінчики можна лічити, групувати за розміром, кольором, нанизувати на нитку.

Можна полічити , хто знайшов більше камінчиків, порівняти, чиє намисто найдовше шляхом накладання одне на одне.

Цікаво буде оголосити конкурс на віднайдення найменшого чи найбільшого камінчика.

Камінчики, які мають незвичну форму, можна роз фарбувати фарбами, восковими олівцями.

Пропонуйте шукати камінці